Дрімає білий ліс,
мов чарами повитий,
а місяць із небес
алмази сипле скрізь
і сяйвом облива
зимові сніжні квіти...
Дрімає білий ліс.
А між кущами зайчики маленькі
вже гулянки веселі почали
і в'ються у танку,
неначе пух легенький,
у тихім морі мли.
І сиві хмароньки
у небесах дивують,
як гарно зайчики
ведуть свої танки,
і бачить ліс крізь сон,
як зайчики танцюють,
і шепче їм казки...
Як не любити зими сніжно-синьої
На Україні моїй,
Саду старого в пухнастому інеї,
Сивих, веселих завій?
Як не любити весни многошумної,
Меду пахучих суцвіть,
Як не любити роботи розумної,
Праці, що дух веселить?
Як не любити утоми цілющої
Після гарячої гри,
Поклику птаха над темною пущею,
Рідних пісень з-за гори?
БІЛІ МУХИ
Білі мухи налетіли —
Все подвір'я стало біле.
Не злічити білих мух,
Що летять, неначе пух.
— Галю, Петрику, Кіндрате,
Годі, ледарі, вам спати! —
І побігли до санчат
Галя, Петрик і Кіндрат.
Всі з гори летять щодуху.
Щоб спіймати білу муху,
А санчата їм усім
Змайстрував старий Максим.
Як не любити любов’ю наснажених,
Мудрістю сповнених книг,
Троп невідомих, дерзань ще не зважених
І небосхилів нових?
Як не любити людину, що з атому
Креше добра блискавки,
Як не любить по змаганні завзятому
Дружнього стиску руки?
Як не любити пори, коли ночами
В щасті тремтить соловей,
Як не любить під бровами дівочими
Синього сяйва очей?
Музей Максима Рильського — садиба видатного українського поета, затишний та охайний будинок, у якому митець провів останні 13 років свого життя.